Головними конкурентами «Ла Ла Ленду» в боротьбі за звання найкращого фільму року за версією Американської кіноакадемії (саме її члени щороку вручають «Оскари») критики вважають «Місячне сяйво» і «Манчестер біля моря» – малобюджетну камерну драму режисера й сценариста Кеннета Лонерґена. І хоча бюджет першої стрічки навіть менший за кошторис другої ($5 і $8,5 мільйонів відповідно), саме номінація «Манчестера біля моря» спершу на здобуття «Золотого глобуса», а потім і «Оскара» стала несподіванкою. Пояснень цьому декілька. По-перше, це абсолютно камерний, тихий і не метушливий фільм. Немає тут ні музичних номерів чи спецефектів, ні пафосних монологів героїв. Чиста поезія повсякденності. У центрі – маленька людина, її життя й переживання. Нічого штучного чи надуманого в діалогах, наче списаних з нашої реальності. Ви, певно, зараз думаєте: «Ну, все зрозуміло! Точно закрався тут якийсь соціальний підтекст!» А ось і ні! На відміну від свого прямого конкурента, в якому порушуються одночасно й ЛГБТ-тематика, і проблеми расової нерівності, «Манчестер біля моря» взагалі не претендує на ідеологічне наповнення чи тим більше на моралізаторство. Це просто сповнений сильних емоцій, щирий фільм без жодної фальшивої ноти.   

Перед глядачами розгортається історія Лі Чендлера – сантехніка та прибиральника, який живе самітником у Бостоні в кімнатці з майже спартанськими умовами. Дізнавшись спершу про інфаркт, а одразу потому й про смерть старшого брата, він вперше за багато років змушений повернутися у рідне містечко – Манчестер-біля-Моря. Готуючись до похорону, Лі несподівано з’ясовує, що брат у заповіті саме його призначив опікуном свого 16-річного сина, який зовсім не збирається перебиратися до дядька, покинувши хокей, рок-групу, успадкований моторний човен і стосунки з двома дівчатами одночасно. Лі ж не може знайти в собі сили залишитися в Манчестері, де кожен крок нагадує про давню трагедію, що змусила його переїхати та майже ізолюватися від світу, неначе караючи себе за фатальну помилку минулого.

У «Манчестері біля моря», як і в житті, сльози й сміх з’являються пліч-о-пліч. Незважаючи на те, що в центрі фільму – сімейна драма головного героя, а згодом і смерть його брата, комічних моментів у кадрі, на диво, більше, ніж сумних. Цей майже ідеальний емоційний баланс вдалося досягнути не лише завдяки чудовому сценарію, а й завдяки майстерній грі акторів. У погляді Кейсі Аффлека (молодший брат більш відомого Бена Аффлека) прочитується глибоко тамований біль, який не знаходить виходу в банальному емоційному монолозі і не вщухає поступово впродовж стрічки. За цю роль актор отримав першу у своїй кар’єрі номінацію на “Оскар” і має високі шанси таки здобути золоту статуетку. Племінник Лі Патрик, персонаж ще одного цьогорічного номінанта на золоту статуетку Лукаса Хеджеса, певною мірою виступає емоційною противагою Лі. Саме з його турботами пов’язана більшість комічних ситуацій у фільмі. В епізодичній, проте важливій ролі з’являється Мішель Вільямс: за неї вона цього року отримала четверту у своїй кар’єрі номінацію на «Оскар».

18manbysea-facebookjumbo
Кадр з фільму

Попри численні позитивні риси, «Манчестер біля моря» залишає неоднозначний післясмак. На перший погляд ця стрічка схожа на один з найкращих фільмів 2016 року «Патерсон» – шедевр Джима Джармуша, про який ще неодмінно піде мова в цьому блозі: обидва розповідають про маленьку людину, романтизують повсякденне життя і не мають очевидного морального чи ідеологічного наповнення. Проте «Патерсон», хоч і описує абсолютно звичайний тиждень з життя водія автобуса, справляє дуже цілісне враження, у ньому чітко простежується кульмінація і фінал. Натомість «Манчестер біля моря» – картина про недомовлене й незабуте, і завершується вона так ж раптово, як одна з тих неприємних розмов, після якої всі розходяться по кімнатах, так і не висловивши наболіле. Цей фільм не пропонує жодного полегшення, жодного виходу чи шансу почати спочатку ні для головного героя, ні для глядача. Таку його особливість можна вважати як перевагою, так і недоліком. Неможливо оминути увагою доволі дивний вибір музичного супроводу: прості, реалістичні діалоги, побутові сцени та пейзажі тихого містечка чергуються з флешбеками під «Адажіо Альбіноні» і «Месію» Генделя, в яких розкривається трагічна історія Лі. Ці композиції додають стрічці недоречного пафосу.

«Манчестер біля моря» претендує на «Оскар» у шести номінаціях. Найбільше шансів отримати золоту статуетку у Кейсі Аффлека, проте цього року конкуренція за звання найкращого актора дуже сильна, зокрема з боку Ендрю Ґарфілда («З міркувань совісті») та Віґґо Мортенсена («Капітан Фантастік»). Навряд чи Кеннет Лонерґен отримає нагороду за режисуру, змагаючись з Деміеном Шезеллом («Ла Ла Ленд») та Беррі Дженкінсом («Місячне сяйво»), але «Оскар» вповні може дістатися йому за найкращий оригінальний сценарій, хоча й у цій категорії великі шанси на перемогу має Шезелл. Малоймовірно, що «Манчестер біля моря» визнають найкращим фільмом року: хоч критики і оцінили стрічку високо, їй бракує розмаху та ідеологічного наповнення – неодмінних характеристик оскарівських лауреатів. Але вже сама номінація цієї картини – явище дуже позитивне, бо ж академіки зазвичай несправедливо ігнорують незалежне кіно.

6 номінацій на «Оскар»: «Найкращий фільм», «Найкраща режисура» (Кеннет Лонерґен), «Найкращий оригінальний сценарій» (Кеннет Лонерґен), «Найкраща чоловіча роль» (Кейсі Аффлек), «Найкраща чоловіча роль другого плану» (Лукас Хеджес) та «Найкраща жіноча роль другого плану» (Мішель Вільямс)

Advertisements